Пітер Пен

Лондонські вікна запотіли від дитячих мрій. Венді Дарлінг, опікунка братів у іграх про піратів, вчать бути «поважною леді». Та коли батьки вирішують, що дочці годі бавитись, у кімнату вривається вітер зоряного пилу — і з ним Пітер Пен, хлопчина, що вміє літати. Його пропозиція звучить як рятування: острів Ніколинія, де немає годинників, шкільних зошитів і сліз. Венді з братами хапаються за цю нитку, не знаючи, що кожна пригода має ціну. Острів виявляється світом парадоксів. Втрачені хлопчики шанують Венді як матір, русалки співають про зраду, а пірати Крюка мріють про помсту Пітеру, який колись відняв у капітана руку. Сама Венді закохується у вічного хлопця, але Пітер не розуміє почуттів — для нього це лише нова гра. Її сльози стають здобиччю Крюка: він пропонує дівчині місце серед піратів, обіцяючи знищити Пена. Битва за острів — це не лише шпаги та порох. Крюк, самотній серед своєї команди, бачить у Венді спокутницю. Пітер же, нарешті усвідомивши втрату, приймає виклик. У вирі сутички, де крокодил стає останнім суддею, Венді рятує Пітера не мечем, а словами про кохання. Але навіть перемога не змінює правил: Пітер залишається в Ніколинії, а Дарлінги повертаються додому, де їх чекають обійми батьків. Фільм не про польоти — про те, як зростати, навчаючись відпускати. Венді, стискаючи ляльку в кімнаті, вже знає: дитинство не вмирає, вони просто ховається у вкладених годинах, чекаючи, поки хтось знову повірить у казку.