Дев'ять місяців

Семюел, дитячий психолог, вміє знаходити спільну мову з кожним, окрім… власного майбутнього. П’ять років ідеальних стосунків із Ребеккою, викладачем танців, здаються йому достатніми. Але коли вона повідомляє про вагітність, його світ перевертається. Чоловік, який день у день розбирає дитячі травми, раптом бачить у власній оселі ворога — кімнату для майбутньої дитини, що нагадує йому про втрату свободи. Його спроби уникнути «катастрофи» перетворюються на абсурдний квест: від візитів до друзів з неслухняними дітьми (де кожен візит — як урок, чого не робити) до порад від друга-художника, який вважає батьківство «видовищем для сміливих». Ребекка, втомлена від його ухилень, починає сумніватися: чи зможе вона виховати дитину самотужки, якщо навіть чоловік поводиться як підліток? Фільм не про фізіологію вагітності, а про емоційні американські гірки. Семюел, тікаючи від думки про пелюшки, поступово розкриває, що його страх — не перед відповідальністю, а перед втратою себе. Наприклад, сцена, де він намагається втекти з родильного класу, але застрягає у дверях, смішна лише зовні — всередині це крик людини, яка боїться не вміститися у нову роль. Перелом приходить із дрібниць: перше УЗД, де плід немов хитає головою на його сумніви, чи момент, коли він, мимоволі, починає вибираючи іграшки. Ребекка, навіть розчарована, дає йому час — ті самі дев’ять місяців, що й природі для створення життя.