Дикий Білл

У пороховому димі Дедвуда, де слава застигла в пастці минулого, Дикий Білл Хікок — легенда, що перетворилася на привид. Його револьвери тепер важчі від спогадів, а зір, затьмарений опіумом та часом, ледве вловлює контури реальності. Місто, колись тремтяче перед його ім’ям, тепер шепоче про падіння: Білл проводить дні між картярськими столами та обіймами Джейн, намагаючись втекти від образу Сюзанни — єдиної жінки, що залишилася в його душі як незагоєна рана. З’явлення Джека Маккола, юнака з обличчям, наче вирізаним зі старої фотографії, розколює ілюзію спокою. Джек — ходяче нагадування про помилки Білла: його матір, Сюзанна, колись кохана та втрачена, тепер лише тінь у розповідях містечка. Месть хлопця не гучна, а методична: він наймає вбивць, але справжньою зброєю стають флешбеки, де Білл бачить себе молодим, запальним, здатним зруйнувати життя одним пострілом. Фільм не про перестрілки, хоча порох тут пахне гостро. Це драми про те, як минуле наздоганяє навіть тих, хто втік від закону. Білл, замість того щоб боятися кулі, тікає від власного відображення у дзеркалі: сліпота прогресує, опіум затьмарює біль, а Джейн, при всій її ніжності, не може замінити ту, що зникла. Ретроспективи — не лише історія кохання. Це розтин душі: як слава перетворює людей на міфи, а міфи — на в’язнів власних легенд. Сюзанна тут — не жертва, а жінка, яка обрала власний шлях, залишивши Білла з пусткою, яку не заповнять ні перемоги, ні наркотики. Кульмінаційна сутичка відбувається не на вулицях, а в голові Білла. Джек, здавалося б, ворог, стає дзеркалом, що показує йому правду: обидва вони — продукт помилок, що передаються, як револьвери, з покоління в покоління. Смерть тут не постріл, а визволення: Білл, нарешті, бачить ясно — не очима, а серцем.