Палке бажання

У світі, де успіх вимірюється цифрами на рахунках, Деніел Блох — король холодних розрахунків. Та його ідеально вибудований всесвіт розбивається листом: колишня кохана розкриває таємницю — у них був син, який загинув, так і не побачивши батька. Ця звістка стає діркою в ковдрі його існування, через яку виривається минуле. Він їде до Канади не шукати правду — вона саме знаходить його. Кожен зустрінутий персонаж — це фрагмент мозаїки життя сина: вчителька, що пам’ятає його сором’язливу посмішку, друг з анекдотом про вкрадену шоколадку, сусідка, що шепоче про самотні вечори хлопця. Деніел, зазвичай контролюючий кожен крок, тепер навчається бути гостям у власній історії. Фільм не про каяття. Це подорож у простір «якби»: що, якби він відповів на той дзвінок двадцять років тому? Якби прийшов на випускний? Відтінки болю тут тонші за папір: Еліс не звинувачує — вона просто показує альбом з фотографіями, де Деніела немає. Натомість є пусті крісла на шкільних виставах, невідправлені листи, тиша замість батьківських порад. Режисер уникає мелодраматичних сцен. Натомість — дощик, що стукоче по даху кав’ярні, коли колишні коханці сидять за столом, розділені не лише чашкою кави, а роками мовчання. Музика не підкреслює емоції — вона лише фон, як біле шумове полотно.