Безумство

У задушливих вулицях Лондона жінки гинуть від рук маніяка, що залишає на ширах жертв немов підпис — чоловічі краватки. Річард Блені, людина з бурхливим минулим, стає ідеальним підозрюваним: його колишня дружина та коханка — серед задушених. Поліції достатньо цього, щоб закрити справу. Суд відправляє його за ґрати на чверть століття, та інспектор Оксфорд, навіть із клеймом «вирок виконано», не може позбутися відчуття, що пазл зібрано неправильно. Фільм не про переслідування, а про вагу сумління. Оксфорд, на відміну від колег, не шукає легких шляхів. Він риється в деталях, де інші бачать лише зручність: чому жертви не чинили опір? Чому саме краватка? І чому Блені, з усіма його скандалами, не нагадує розрахованого вбивцю? Паралельно розкривається життя Річарда за ґратами. Він — не плакса чи бунтар, а людина, що навчилася виживати у світі, який визнав його монстром. Його минуле повзе за ним навіть у камері: колишні знайомі відвертаються, адвокати шукають слави, а не правди. Справжній вбивця ж, немов тінь, пересувається містом. Його обличчя не викривляє ненависть — він звичайний, настільки, що не привертає уваги. Саме ця звичайність і лякає: він поруч, він дихає тим же повітрям, сміється над тими ж анекдотами. Інспектор, усвідомлюючи це, розуміє: помилка може коштувати нових жертв. Хічкок грає з глядачем, немов зі струнами скрипки. Він показує жах не через кров, а через напругу в діалогах, через погляди, що благають про довіру. Навіть любовна сцена стає джерелом тривоги: обійми можуть перетворитися на петлю. Фінал не вибухає катарсисом. Він — холодний дощ, що змиває бруд, але залишає землю мокрою. Інспектор знаходить відповіді, але чи принесе вони спокій? Річард, навіть виправданий, назавжди залишиться «тим хлопцем з суду».