Полум'я і Цитрон

У темних вулицях окупованого Копенгагена дві тіні рухаються як привиди. Пламя — ідеаліст з пістолетом, що бачить у кожному пострілі символ свободи. Цитрон — аналітик, який знає: війна це не лише кулі, а й павутина брехні. 1944 рік. Їхній фронт — підпілля, де кожен вихід з підпілля може стати останнім. Вони ліквідують колаборантів, німецьких шпигунів, але головний ворог не носить уніформи. Це страх, що роз’їдає довіру навіть між своїми. Кетті Сельмер з’являється в їхньому житті як міраж. Жінка з двома обличчями: одне — для Пламені, який закохується в її вразливість, інше — для тих, хто платить їй за інформацію. Її роль у грі невизначена, але саме вона стає ключем до системи, де правда та зрада танцюють вальс смерті. Фільм не героїзує війну. Тут немає яскравих подвигів — лише брудні кімнати, де плани народжуються під вибухи на вулицях, та холодні розправи, після яких руки довго миють у снігу. Цитрон, спочатку вірячи в ієрархію («Виконуй накази — і виживеш»), починає сумніватися: чи не стають вони такими ж машинами смерті, як і ворог? Пламя ж, навпаки, готовий спалити все навколо заради ідеалу, навіть якщо полум’я поглине його самого. Кожна операція — це екзистенційний вибір. Чи стріляти в колишнього друга? Чи довіряти джерелу, яке може бути пасткою? Нацисти тут — не карикатурні лиходії, а супротивники з холодним розумом, що використовують страх як зброю.