Крадіжка в музеї

У залах музею, де тиша наче консервує час, троє чоловіків знаходять сенс життя між рамками картин та бронзовими статуями. Роджер, охоронець з тридцятирічним стажем, кожен вечір шепоче таємниці «Самотній діві» — полотну, яке для нього стало вікном у світ емоцій, які приглушила рутина. Його ритм життя — це метроном з сумочкою для обіду та старовинними мелодіями в кишені. Але коли дізнається, що виставку перевозять до Данії, ритм збивається. Відчай знайомить його з Чарлзом, колегою-відлюдьком, що годує бездомних котів та вважає «Дівчину з котами» своєю родиною. І Джорджем, який вірить, що «Бронзовий воїн» має душу — адже лише вона може пояснити його власну самотність. Коли дирекція оголошує про переїзд експонатів, трійця розуміє: врятувати «родину» можна лише злочином. План «Терміновий гнів» народжується в кав’ярні, де замість алкоголю п’ють молоко. Їхня змова — це квест пенсіонерів: без стрілянини, погонь, але з купою кумедних провалів. Вони вивчають системи безпеки, які самі ж встановлювали, міняють камери на підробки з крамниці, а на тренуваннях падають від власної незграбності. Кожен крок — це танок між абсурдом і гумором: спроба підрізати дріт охоронної сигналізації зубною ниткою, маскування під туристів з явною панікою в очах. Фільм не про ідеальну злочинність, а про те, як миттєва відвага переплітається зі страхом втратити останнє. Роджер, що ніколи не кидав виклик навіть дружині, тепер краде картину під час екскурсії, тремтячи від кожного шепоту. Чарлз, який уникав навіть оглядин котів, ризикує свободою заради полотна. А Джордж, загартований життям одиночка, раптом відчуває, що бронзова статуя — це його єдиний справжній друг.