Війна з примусу

Жорстка драма про покоління, закрите в пастку між війною та системою. Брендон Кінг, сержант, повертається з Іраку до Техасу, сподіваючись знайти мир у рідному місті. Але армія, використовуючи процедуру «стоп-лосс», змушує його знову летіти на фронт, попри закінчення контракту. Це не помста — це бюрократичний механізм, що перемелює героїв у бігунів, які мусять тікати від власного уряду. Фільм не про кулі — про рани, які не загоюються. Травмовані друзі Брендона: алкоголік Стів, який втратив половину взводу, та його наречена Мішель, що намагається утримати коханого від самознищення, — це дзеркала різних форм вигорання. Наприклад, сцена в барі, де ветеран у цивільному ламає ніс офіцеру-вербувальнику, стає криком покоління: «Ми відслужили!». Але система глуха — вона перетворює бунт на чергову статтю у справі. Брендон, замість того щоб підкоритися, вирішує бігти. Його шлях — це серія поневірянь: від підроблених документів до злих провінційних містечок, де патріоти змішують вдячність із зневагою. Наприклад, епізод у машині, де Мішель зізнається, що боїться його дотиків, розкриває абсурдність ситуації: він воював за країну, а тепер країна переслідує його за бажання жити. Режисерка не пропонує виходу — лише констатує, що війна нікуди не зникає. Навіть якщо герой повертається додому, він везе її в собі, як міну з підірваним годинником. Фінал відкритий: Брендон стоїть на перехресті, але глядач так і не дізнається, чи втік він чи здався. Можливо, це і є головне питання — чи можна втекти від системи, коли вона живе в твоїй крові?