Великий кайф

Неонуарний детектив, занурений у джазові ритми та корумповані тіні Нового Орлеана. Детектив Ремі Максуейн, спритний і харизматичний, вправно балансує між службовим обов’язком і «неписаними правилами» місцевої поліції. Його життя — це суміш вуличних перестрілок, вечірок у креольських ресторанах і негласних угод, доки в справу не втручається Енн Осборн, принципова прокурорка зі Сходу. Її розслідування щодо серії вбивств, пов’язаних із наркокартелями, витягує на світло брудний павутинник поліцейської корупції. Ремі, звиклий до того, що «все вирішується на вулиці», спочатку бачить у Енн лише наївну ідеалістку. Але їхні сутички під час допитів поступово переростають у напружену взаємну цікавість. Наприклад, сцена в джаз-клубі, де Ремі навчає Енн танцювати під звуки саксофона, стає моментом, коли професійні кордони розмиваються: він розуміє, що закохується в жінку, здатну зруйнувати його світ. Фільм не ідеалізує героїв: Ремі грає з вогнем, приховуючи докази, а Енн, попри принципи, йде на компроміси. Наприклад, епізод, де вони знаходять тіло поліцейського-«митника», розкриває їхню спільну вразливість — обидва стали частиною системи, яку ненавидять. Розкриття справи переплітається з особистими ризиками: Енн загрожують, Ремі звинувачують у зраді, а місто, наче жива істота, дихає вогнем і болотними туманами. Тут немає чорно-білих рішень. Навіть фінал, де головні антагоністи вбиті, залишає присмак гіркоти: Ремі й Енн їдуть геть, але Новому Орлеану їхня відсутність не змінить нічого. Стрічка нагадує, що любов і справедливість у світі «великого кайфу» — це лише тимчасові паузи між актами вічної гри.