Мемуари равлика

Анімаційна драма про те, як рани минулого переплітаються з повільним шляхом до надії. Дія розгортається в Австралії 1970-х років, де життя Грейс Пудель назавжди змінюється після смерті батька. Розлучення з братом-близнюком Гілбертом перетворює її на самотню дитину, яка знаходить втіху в колекціонуванні фігурок равликів та сторінках мелодраматичних романів. Її світ — це застиглі емоції, сховані за стеклом виставкових полиць, поки доля не зводить її з Пінкі, ексцентричною старенькою, що носить в собі яскравість фарб і віру в перемогу над самотністю. Фільм не поспішає: він розкриває історію через деталі — блиск фарфорових раковин, шелест книжкових сторінок, тишу кімнати, де Грейс годує своїх «улитковиків». Пінкі, навпаки, вривається в цей замкнутий світ з розмовами про подорожі, сміливі вчинки та пристрасть до життя, яке «не поміщається на полиці». Наприклад, сцена, де вони вперше разом відвідують блошиний ринок, стає метафорою: Грейс навчається бачити красу не лише в ідеальних фігурках, а й у подряпинах на старих годинниках. Проте минуле не відпускає. Спогади про батька та втраченого брата час від часу виринають, як равлики після дощу. Пінкі, яка сама приховує власні болючі таємниці, вчить Грейс дивитися на життя не крізь призму втрат, а як на роман, де кожен розділ — шанс почати знову. Наприклад, їхня нічна розмова біля ставка, де Пінкі розповідає про молодість, розкриває схожість двох поколінь: обидві бояться, що їхнє справжнє «я» ніколи не знайде виходу з панцира. Анімація, виконана в техніці stop-motion, підкреслює грубувату теплоту світобудови: від коричневих відтінків австралійських пустель до пастельних суконь Пінкі. Фінал не обіцяє казкового «хепі-енду» — лише те, що навіть найповільніша путь може призвести до зустрічі. Можливо, з Гілбертом. Або просто до розуміння, що равлик, який везе свій дім на спині, — не втікач, а мандрівник.