Бруталіст

Ласло Тот, угорський архітектор-єврей, стиль якого визначає бруталізм, пережив Голокост, але не втратив волі до творчості. 1947 рік — він емігрує до США, де оселяється у кузена Атілли, власника меблевої фабрики. Перший великий замовлення — реконструкція бібліотеки в окрузі Бакс — стає фіаско: клієнт відмовляється платити, Атілла виганяє Ласло на вулицю. Архітектор, якого мучать болі від зламаного носа, поринає у світ випадкових заробітків та героїнової залежності. Несподівано доля дарує шанс: замовник бібліотеки, мільйонер Харрісон Лі Ван Бюрен, визнає роботу геніальною й пропонує новий проєкт — меморіальний центр на честь його матері. Ласло отримує гроші, але життя не стає простішим. У 1953 році він перевозить до США дружину Ержебет, яка через травми після війни прикута до інвалідного візка, та племінницю Зофію, що тимчасово втратила мову. Спроби побудувати нове життя розбиваються об наркотики, конфлікти з Харрісоном та внутрішніх демонів минулого. Протягом десятиліть Ласло бореться із собою: геніальні архітектурні ідеї сусідають із саморуйнуванням. Його головний проєкт — меморіал — залишається незавершеним через постійні відкладення, провини перед родиною та хронічну залежність. Лише у 1980 році на виставці у Венеції Зофія, яка стала його голосом, презентує світу остаточний варіант комплексу. Вона розкриває історію Ласло: як архітектор через біль, втрати й наркотики все ж знайшов силу завершити те, що стало його справжнім пам’ятником.