Франкенштейн

Театральні куліси стають порталом у минуле, коли амбітна репортерка починає розслідування легенди про Віктора Франкенштейна. Вона впевнена: класичний роман — прихована хроніка справжніх подій 1817 року, коли група алхіміків на чолі з молодим лікарем намагалася подолати смерть. Її стаття має розкрити правду, але кожен крок у цьому розслідуванні розмиває межі між вигадкою та реальністю. Трупа акторів, що гастролює з постановкою «Франкенштейн», стає невільним учасником її дослідження. Під час інтерв’ю репортерка помічає дивну річ: персонажі п’єси — від творця-вченого до його монстра — ніби оживають у мові та жестах виконавців. Вони говорять про жагу до безсмертя, про кохання, яке переживає тління тіла, і про ціну таких експериментів. Та чим глибше вона заглиблюється, тим більше схоже, що актори не просто грають ролі — вони відтворюють долі реальних людей.

Згадки про архіви та листи ХІХ століття переплітаються зі сценами сучасного міста, де тіні минулого немов переслідують героїню. Вона знаходить збіги між біографією Франкенштейна та загадковим лікарем, чиї нотатки зникали після лабораторних пожеж. Але найбільше її вражає історія кохання, зашифрована в записах: двоє вчених, які наважилися кинути виклик природі заради почуття, що не вміщається у рамки смерті. Чи є ці знахідки доказом, чи це лише гри свідомості жінки, яка занадто захопилася легендою? Напруга зростає, коли вона починає бачити фігури в капелюхах та плащах, схожих на опис алхіміків, а в театральних декораціях з’являються символи, яких раніше не було. Навіть її власні сни наповнюються образами лабораторій, де щось пульсує під білими простирадлами.