Опале листя

Історія про те, як навіть у місті, де сірі будівлі дихають самотністю, можна знайти квітку в тріщині асфальту. Анса, жінка з руками, звиклими до холодних полиць супермаркету, живе у світі, де термін придатності мають не лише продукти. Її доброта — це тихий бунт: вона годує голодних простроченою їжею, наче намагається оживити те, що світ давно списав у відходи. Голаппа, будівельник із пляшкою замість серця, блукає між бараками та барами, де алкоголь — єдиний світлофор у його темному дні. Їхня зустріч у караоке-барі — не романтика з пісень. Це дзвін монет у пральній машині життя: випадковий, але неминучий. Вони йдуть на побачення, де кіно екрана — «Мертві не вмирають» — стає іронічним дзеркалом їхнього існування.

Номер телефону на папірці, втрачений у натовпі, — перша ластівка в грі з долею.  Анса, з її вірою в щастя, і Голаппа, що намагається вилізти з пляшки, — це два острови, які відчувають приплив один до одного, навіть коли океан відкидає їх назад. Фільм не про кохання. Він про те, як дві тіні намагаються стати сонячним годинником. Їхні спроби триматися разом — це танок на льоду: кожен крок обережний, кожен жест — боротьба з минулим. Втрачена робота, знову знайдена у заводському гулі, п’янкі ночі, що здаються прокляттям, — навіть у хаосі вони шукають ритм.