Моє перше диво

Анжеліка — дівчина років п’ятнадцяти. Вона проходить лікування в лікарні, бо має тяжке захворювання. Дні минають між процедурами, палатами і короткими моментами, коли можна трохи відволіктись. У лікарні вона знайомиться з Шоном. Він не пацієнт, але приходить туди з особистих причин. У кожного з них своя історія, але вони починають спілкуватись. Анжеліка багато думає про свого батька. Колись він пішов з родини, і вона майже нічого про нього не знає. Їй хочеться побачити його хоча б раз. Шон пропонує допомогу. Вони вирішують вирушити на його пошуки. Це не довга подорож, але для них вона важлива.

По дорозі трапляються складні моменти — транспорт, ночівля, документи, люди, з якими доводиться говорити. Але вони не зупиняються. У Шона з’являється свій мотив — він хоче зробити щось хороше, бути поруч, поки Анжеліка має сили. Паралельно фільм показує її маму. Вона підтримує доньку, розмовляє з лікарями, намагається не показувати втоми. У лікарні всі вже знають Анжеліку. Медсестри та лікарі спілкуються з нею просто, без зайвого жалю. Анжеліка хоче встигнути кілька речей. Побачити батька. Дізнатися, хто такий Шон насправді. Сказати щось мамі. Вона не говорить про це напряму, але в кожній сцені видно, що вона до цього йде.