Моя дівчинка 2

У світі, де кожен листок календаря нагадує про зростання, Вада Султенфус стоїть на порозі не лише нового року, а й власної ідентичності. Шкільне завдання — написати про людину, якою захоплюєшся, — стає для неї квестом у минуле. Обравши об’єктом дослідження покійну матір, дівчина усвідомлює: знає про неї менше, ніж про персонажів зі шкільних підручників. Лос-Анджелес, місто, де її мати залишила сліди, стає лабіринтом пам’яті. Дядько Філ, притулок на цій подорожі, несподівано дарує їй Ніка — юнака, що вважає супроводжувати «сільську дівчину» витратою канікул. Та кожен знайдений документ, кожна розповідь колишніх друзів матері переплітає їхні шляхи. Нік з упередженого гіда перетворюється на співучасника: разом вони розкривають невідомі грані жінки, яка була не лише матір’ю, а й мисткинею з власними демонами. Фільм не про ностальгію. Це розкопки власного «я» через призму чужих спогадів. Вада, зіштовхуючись з історіями про матір, усвідомлює: дорослішання — це вміння прийняти, що ті, кого ми любимо, мають право на таємниці. Її перше захоплення Ніком — не романтика, а віддзеркалення власного страху перед близькістю. Місто сонця тут — не декорація. Воно живий персонаж: вулиці шепочуть про минуле, бібліотечні архіви пахнуть часом, а старий фотоапарат матері стає ключем до її внутрішнього світу. Кожна знахідка — це не факт, а емоція: ось мати сміється на пляжі, ось запис у щоденнику про страх невдачі.